Микита, Богдана.     Відлітають яблуні у вирій [Текст] : научно-популярная литература / Б. Микита // Дзвін. - 2007. - № 3. - С. 20-23. - Зміст: "Рожевий цвіт нападав у долоні..." ; "Снують птахи і хмари врізнобіч..." ; "Як може все змінитися за день..." ; "Це, мамо, я, Горнусь до Ваших рук..." ; "Відлітають яблуні у вирій..." ; "Півосінь..." ; "Трамвай, мабуть, поїхав в інше місто..." ; "Стою на пристані свого кохання..." ; "Весна із присмаком осінньо-синім..." ; "Де коралові мости" ; "Ти не приніс мені свою весну..." ; "Живуть сьогодні в мене дві весни..." ; "А вітер дує хмарам проти ворсу..." ; "Я не пишу. Мабуть, востаннє не пишу..." ; "У горах, кажуть..." ; "Моє вікно розкрилене у вечір..." ; "Болить мені ця осінь, а не ти..." ; "Осінь густа і терпка..." ; "Не озирайся..." ; "Побіжемо туди. де спиняється час..." ; "Коли стоїш біля мого вікна..." ; "Я знаю, все тепер уже не так..." ; "Люблю тебе безсовісно і тихо..." ; "Я повернулася в той замок..." ; "Коли долоні пахнуть чорносливом..." ; "Сумку складено. Сонце - на заході..." Рубрики: Українська література--Поезія, 21 ст. Анотація: У своїй поезії Богдана Микита пише про те, що наймиліше, найдороще її серцю. Її почуття і переживання виливаються у таких рядках " Це, мамо, я . Горнусь до ваших рук...", "Де коралові мости...", "Люблю тебе безсовісно і тихо..." В усій цій поезії відчуваємо людський душевний біль. Ностальгія за коханою людиною, спомин усіх тих чудових і щасливих днів, це ми бачимо у таких рядках "Стою на пристані свого кохання...". Загалом, лірика поетеси наскрізь просякнута життєвими переживаннями, сповнена оптемізмом. Також у її творах звучить мотив природної лірики. Уміння передати солодкі миттєвості життя, вилущені з монотонної коловерті буднів,-дорогоцінна прикмета ліричної поезії.